Курс

“Договори в процесі розлучення”

У відповідності до вимог чинного сімейного законодавства України права та обов’язки батьків щодо утримання можуть виникати не лише з закону, а й з договору. 
Чинний СК України передбачає два порядки сплати аліментів: 
·               примусовий – за рішенням суду або за судовим наказом (у випадках, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України);
·      добровільний – за договором сторін.
З метою цивілізованого і більш швидкого та спрощеного порядку вирішення питань з приводу надання утримання дитини чи дітей чинне сімейне законодавство надає батькам широкі можливості в сфері укладення договорів. Мається на увазі те, що батьки можуть не тільки укласти договір про сплату аліментів, але і про заміну аліментів на нерухоме майно. Сторони можуть домовитися про інші варіанти забезпечення майнових інтересів дитини, коли один з батьків бере на себе обов'язок оплачувати, наприклад, навчання дитини, його поїздки за кордон на відпочинок, придбання дитині музичних інструментів і т.д. 
У сімейному законодавстві України передбачена можливість укладення наступних договорів з приводу утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, а також повнолітніх дочки, сина:
а) договір про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України);
б)  договір про участь у додаткових витратах на утримання дитини (ст. 185 та 189 СК України); 
в) договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України);
г) договір про утримання батьками повнолітньої дочки (сина) (ст. 201 СК України);
д) відповідні положення про утримання дітей можуть бути включені у шлюбний договір ( ч. 2 ст. 93 СК України).

У сьогоднішній лекції питання утримання дітей буде розглядатися на прикладі договору про сплату аліментів, про який йдеться у ст. 189 СК України. Цей договір укладається з метою систематичного забезпечення поточних матеріальних потреб неповнолітньої дитини. 
За цим Договором сторони можуть:
- встановити розмір, строки та порядок здійснення утримання неповнолітньої дитини, 
- визначити грошове утримання (аліменти) на користь дитини в твердій грошовій сумі або у відсотках від заробітку того з батьків, хто проживає окремо, 
- визначити утримання у натуральній формі, шляхом забезпечення дитини продуктами харчування; оплати комунальних послуг та квартирної плати за місцем постійного проживання дитини; гуртків, додаткових занять, необхідних для зміцнення здоров’я, а також забезпечення її здібностей; оплати послуг няні/гувернантки; послуг водія тощо.

 Договір про сплату аліментів укладається в інтересах дитини. Це дає підстави говорити про можливість застосування конструкції договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України). Відповідно, вимагати виконання договору може не тільки особа, яка уклала договір (наприклад, той з батьків, з яким залишилася проживати дитина), але й третя особа - в даному випадку сама дитина. Якщо дитині не виповнилося 14 років, то з вимогою про виконання договору може звернутися до суду її опікун (наприклад, у разі смерті одного з батьків, з яким дитина проживала). Якщо дитина досягла 14-літнього віку, то вона сама має право звернутися до суду з позовом про примусове виконання договору, який був укладений її батьками.
У відповідності до ч. 1 ст. 189 СК України такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відсутність нотаріального посвідчення за загальним правилом тягне недійсність договору (ст. 220 ЦК України).
Укладений у встановленому порядку та у належній формі аліментний договір  є для сторін обов’язковим до виконання, що забезпечується особливими юридичними засобами, а саме: у разі невиконання платником свого обов’язку аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. у разі невиконання батьком (матір'ю) свого обов'язку за до­говором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби. 
Таким чином, сторонам не потрібно звертатися до суду. Захист їх прав  здійснюється у безспірному порядку, шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису на борговому документі відповідно до ст. 18 ЦК України у порядку, передбаченому ЗУ “Про нотаріат” від  2 вересня 1993 року № 3425-XI та постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, якою затверджено “Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів”.
За договором про надання утримання сторони можуть визначити:
 умови, 
форму, 
розмір грошового утримання (аліментів), 
строки та порядок здійснення утримання.

Батьки можуть визначити в договорі про сплату аліментів на дитину будь-які умови щодо утримання, якщо вони не порушують права дитини. Договір не може містити умову про відмову від права на отримання аліментів на дитину. Така умова договору порушуватиме права дитини. Згідно із ст. 8 СК України та ст. 27 ЦК України відмова від права є неправомірною. Порушуватимуть права дитини і умови про те, що платник звільняється від сплати заборгованості за аліментами, обов'язку щодо участі у додаткових витратах на дитину, а також про те, що дитина не претендуватиме на спадщину в разі отри­мання аліментів у визначеному в договорі розмірі тощо. Тому такі умови не мо­жуть бути включеними в договір про сплату аліментів на дитину.

Згідно із ч. 2 ст. 181 СК України, вирішуючи питання про сплату аліментів у добровільному порядку, батьки можуть обрати один з трьох варіантів надання утримання:
Варіанти надання утримання:
а) у грошовій формі;
б) у натуральній формі;
в) у грошовій та натуральній формі одночасно.
Пункт 2.1 Договору.

Розмір аліментів можна визначити:
1) у твердій грошовій сумі, 
 2) у відсотках від заробітку.
Розмір грошового утримання (аліментів) сторони можуть визначити у твердій грошовій сумі або у відсотках від заробітку.
Згідно із п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. розмір аліментів, який сторони визначають за домовленістю між собою, за жодних обставин не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК України. Відповідно до вказаної норми мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 СК України. Таким чином, щомісячний розмір аліментів на дитину, визначений батьками в договорі, не може бути меншим 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 
Пункт 2.2 Договору.
Якщо аліменти визначено у твердій грошовій сумі, то в договорі необхідно врегулювати питання індексації  відповідно до рівня інфляції у державі згідно з вимогами чинного законодавства України. 
Дане положення також підкріплюється п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р., де зазначено, що якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію як того вимагає ч. 2 ст 184 СК України. Проте якщо договір не містить положень про індексацію, вона має проводитися в порядку, встановленому ст. 184 СК України, оскільки за умов непроведення такої індексації, права дитини, встановлені законодавством, будуть порушені. 
Пункт 3.8 Договору.

Утримання у натуральній формі може надаватися шляхом забезпечення дитини продуктами харчування; оплати комунальних послуг та квартирної плати; спортивних занять; лікувально-оздоровчих заходів, необхідних для зміцнення здоров’я; оплати послуг прибиральниці, водія тощо. В доктрині сімейного права також зазначається, що за договором про сплату аліментів одержувачуможе передаватися певне майно, яке належить платнику аліментів, включаючинерухомість (квартира, будинок тощо), у користування. Це може відповідатиінтересам дитини, зокрема у випадку, якщо її житлові потреби не забезпечені, ана укладення договору, передбаченого ст. 190 СК України, платник аліментів незгодний.
Пункт 2.3 Договору.

Як правило, згідно із вимогами чинного сімейного законодавства України аліменти виплачуються щомісячно. Проте в договорі сторони можуть визначити альтернативні варіанти періодичності надання утримання: щотижнево, щоквартально, щорічно. 
Пункт 3.1 Договору.

Також Сторони можуть включити в договір умову про сплату аліментів за мину­лий час. При цьому вони можуть відійти від положення ч. 2 ст. 191 СК України і домовитися про сплату аліментів за весь минулий час без обмеження строком.
Виплата коштів на утримання може здійснюватися шляхом передання готівкових коштів з оформленням розписки про отримання або шляхом перерахування коштів на банківський рахунок отримувача, або за допомогою здійснення поштового переказу на  ім’я останнього. Сторони також можуть домовитися щодо місця виконання договору.
Пункт 3.2 Договору.

Батьки також можуть визначити порядок використання коштів, що сплачуються за договором. У п. 4.15 наказу Мін’юсту від 22.02.2012 р. № 296/5 “Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” зазначено, що умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати підстави цільового використання аліментів. Сторони можуть домовитися про те, на які конкретно цілі мають використовуватися кошти, що надаються на утримання дитини. В цьому, як правило, заінтересований той з батьків, хто є платником аліментів. Наприклад, в договорі може бути передбачено, що певна частина коштів має йти на оплату навчання дитини, спеціальних занять, відпочинку тощо.
Пункт 3.3 Договору.
Стосовно урегулювання інших питань щодо укладення, виконання, припинення та визнання недійсним аліментного договору відповідно до ст. 8 СК України застосовуватимуться норми Цивільного кодексу України, які регулюють цивільно-правові договори.

За наявності особливих обставин (навчання, розвиток здібностей дитини, заняття спортом, оздоровлення, хвороба, каліцтво тощо), той з батьків, що проживає окремо, зобов’язаний приймати участь у додаткових витратах на утримання дитини. Ряд питань, що виникають з цього приводу, може бути вирішено у аліментному договорі батьків або в окремому договорі про участь у додаткових витратах на утримання дитини.
За цим договором сторони можуть встановити обов’язок того з батьків, що проживає окремо:
-                надавати кошти, необхідні для поїздок дитини на екскурсії, змагання/конкурси, в тому числі за межі України; 
-                придбавати для дитини спеціальний одяг та інвентар для занять спортом та інших занять, пов’язаних із розвитком її здібностей; 
-                при необхідності стаціонарного лікування або обстеження дитини - надавати грошові кошти для здійснення цього лікування або обстеження у державному або недержавному лікувальному закладі; 
-                у випадку навчання дитини у вищому навчальному закладі або коледжі/ліцеї/школі з платною формою навчання - оплачувати навчання до його закінчення тощо.
Пункт 2.4 Договору

Слід також звернути увагу на ряд моментів, які можуть виникнути у разі порушення договору про утримання дітей. У ст. 196 СК України встановлено відповідальність за прострочення сплати аліментів, а саме: при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Такий розмір відповідальності, як видно з положень даної норми, застосовуватиметься, якщо особа була зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду.
У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 р. зазначається, що якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена ст. 196 СК України санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі.
Пункт 5.1 Договору