Курс

“Шлюбні договори”

Законний або легальний правовий режим майна подружжя (регулювання відносин власності подружжя за допомогою нормативних актів) є  не завжди  виправданим та зручним для подружніх стосунків, особливо у випадку виникнення майнових спорів. У зв’язку з цим у зарубіжних правопорядках (країнах Західної Європи, Америки, Канади) був напрацьований так званий варіантний підхід до регулювання майнових відносин подружжя. В такому разі одночасно існують два правових режими майна подружжя  - законний і договірний.  
За наведеним принципом побудований і сучасний СК України, який визначає легальний режим майна подружжя (режим спільної сумісної власності). Одночасно подружжю надано право укладати спеціальний шлюбний договір, в якому вони обирають для себе інші правові режими (роздільного майна тощо) замість легального.
Шлюбний договір входить у систему майнових договорів, що укладаються подружжям і займає в цій системі особливе місце. Це пояснюється наступними моментами.   
По-перше, шлюбний договір носить комплексний (змішаний) характер і може включати умови, які по суті складають зміст окремих видів договорів подружжя. Зокрема, сторони можуть включити в шлюбний договір умови щодо правового режиму їх майна, умови про надання взаємного утримання, умови, що стосуються утримання дитини.
По-друге, шлюбний договір має особливий суб'єктний склад. Його учасниками можуть бути не тільки подружжя, але й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (заручені особи). Всі інші договори подружжя (договір про поділ майна, договір про наданян утримання тощо) можуть укладатися лише особами, які перебувають у шлюбі.
По-третє, шлюбний договір - це єдиний вид договорів подружжя, предметом якого може бути не наявне, а так зване майбутнє майно, тобто майно, яке буде придбано сторонами в майбутньому.
Чинне сімейне законодавство України не містить легального визначення шлюбного договору. 
 У доктрині сімейного права набуло поширення наступне визначення шлюбного договору:
шлюбний договір - це домовленість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, або подружжя про встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням або припиненням. 
У зарубіжному праві шлюбний договір традиційно тлумачиться як договір молодят чи осіб, що перебувають у шлюбі, яким визначаються їх взаємні майнові та особисті права і обов'язки як у шлюбі, так і у випадку його припинення (внаслідок розлучення або смерті одного з подружжя). 
У країнах Західної Європи, Америки, Канади законодавство дає можливість регулювати в шлюбних договорах не тільки майнові правовідносини подружжя, а й особисті відносини, які стосуються правил поведінки подружжя у сімейній сфері, умов виховання дітей тощо. В Україні на законодавчому рівні це заборонено, проте в сучасних умовах існує тенденція до позитивного вирішення цього питання.
У сьогоднішній лекції особливості шлюбного договору ми будемо розглядати на прикладі шлюбного договору, що укладався у моїй особистій практиці.

Як уже зазначалося, шлюбний договір може бути укладено як до реєстрації шлюбу (так званий дошлюбний договір), так  і подружжям у період шлюбу (власне шлюбний договір).
Особи, які можуть бути сторонами шлюбного договору, чітко визначені законодавством. Згідно із ч.1 ст.92 СК України до них відносяться:
а) особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречені);
б) особи, які перебувають у шлюбі (подружжя).
Приклад – Вступна частина зразка Шлюбного Договору

Чинне законодавство України не називає суб'єктами шлюбного договору осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Як випливає зі змісту ст. 92 СК України укладення шлюбного договору нерозривно пов'язано із наявністю шлюбу або належним чином підтвердженим наміром його укласти.
Укладення шлюбного договору неповнолітніми (у випадках надання права на шлюб особам молодшим встановленого шлюбного віку) проводиться за згодою їхніх батьків чи інших законних представників (піклувальників). У ч. 2 ст. 92 СК України, а також згідно із п. 2.6 наказу Мін’юсту від 22.02.2012 р. № 296/5 “Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” передбачено необхідність подання письмової заяви їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом. 
Згідно із п. 2.4 вищезазначеного наказу Мін’юсту шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а шлюбний договір, укладений подружжям, - у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.

Ст. 94 СК України передбачено, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Порядок нотаріального посвідчення шлюбного договору регламентується наказом Мін’юсту від 22.02.2012 р. № 296/5 “Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”. Відповідно до п.п. 2.2 вказаного нормативного акта шлюбний договір укладається в письмовій формі в трьох оригінальних примірниках і нотаріально посвідчується. СК України не передбачає державної реєстрації шлюбного договору, тому його дійсність пов’язується саме з нотаріальним посвідченням. 
Порушення вимог закону щодо нотаріального посвідчення шлюбного договору спричиняє наслідки, передбачені цивільним законодавством. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Наведене положення також прямо закріплене на підзаконному рівні у п. 2.3 наказу Мін’юсту від 22.02.2012 № 296/5 “Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 СК України шлюбний договір може регулювати лише майнові відносини подружжя, визначати виключно їх майнові права та обов'язки. СК України визначає основний перелік умов шлюбного договору. Виходячи з аналізу ст. ст. 97-99 СК Україниможна зробити висновок про наявність принаймні трьох груп умов шлюбного договору. До них, зокрема, належать умови щодо: а) правового режиму майна подружжя; б) порядку користування майном; в) надання утримання.

Першу групу складають умови, що стосуються визначення правового режимумайна подружжя (ст. 97 СК України). Вказані умови становлять основний зміст шлюбного договору. У ньому можуть міститися різні комбінації з режимів спільної, часткової і роздільної власності на майно. 

Режим спільної сумісної власності майна подружжя.

Режим спільності майна подружжя установлений СКУ, а тому не потребує додаткової регламентації шлюбним договором. Водночас, шлюбним договором можуть бути передбачені ті або інші особливості використання режиму спільної власності.
Так, подружжя вправі поширити режим спільності на все приналежне їм майно, включаючи те, що за законом є роздільною власністю кожного з них. Наприклад, досить типовою є ситуація, коли укладенню шлюбу передує тривале спільне проживання чоловіка і жінки, у період якого один з них здійснює трудові або грошові вклади у майно іншого.
Також у шлюбному договорі можна обмежити дію режиму спільності майна на окремі об'єкти, наприклад, передбачити, що вклади, внесені у банківські установи на ім'я одного з подружжя, належать кожному з них, або що речі для професійних занять будуть особистою приватною власністю того з подружжя, предметом професійної діяльності якого вони є.
Приклад – пункт 2 зразка Шлюбного Договору

Режим роздільної власності подружжя.

Законом також передбачається можливість установлення шлюбним договором режиму роздільної власності подружжя щодо всього майна. Режим роздільності означає, що майно, набуте в шлюбі кожним з подружжя, є його особистою власністю, якою він вправі володіти, користуватися і розпоряджатися на власний розсуд. При цьому спільна сумісна власність не виникає.
У шлюбних договорах доволі поширеними є умова, відповідно до якої той з подружжя, на чиє ім'я зареєстроване майно, вважається його власником. Також подружжя у шлюбних договорах нерідко закріплюють таку норму: майно (рухоме та нерухоме), майнові права (в тому числі засновницькі та інші корпоративні права), інше майно, що буде набуте як чоловіком, так і дружиною за час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім’я воно придбане та/або зареєстроване.
Приклад – пункт 2 зразка Шлюбного Договору.
Зміна режимів власності на майно є однією із вагомих переваг шлюбного договору. У ч.3 ст. 65 СК України закріплено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Саме ця норма і слугує у багатьох випадах незручністю для режиму спільної власності подружжя. Наприклад, можуть виникнути випадки, коли один із подружжя не може надавати письмову згоду. В такому випадку можливість закріпити у шлюбному договорі режим роздільної власності є зручним.
Приклад – пункт зразка 6 Шлюбного Договору
У відповідності до ч. 1 ст. 97 СК України чоловік та дружина можуть визначити режим роздільності щодо подарованого їм майна. За загальним правилом, передбаченим ст. 60 СК України майно, подароване обом із подружжя у зв’язку з реєстрацією шлюбу, відноситься до їх спільної власності. Проте, в шлюбному договорі сторони можуть закріпити, що певні речі із майна, подарованого їм на весілля, будуть віднесені до особистої приватної власності чоловіка або дружини.
Приклад – пункт 1 зразка Шлюбного Договору

Режим спільної часткової власності майна подружжя.

Відповідно до шлюбного договору майно може знаходитися у спільній частковій власності подружжя. Часткова власність може встановлюватися як щодо спільного майна дружини та чоловіка, так і стосовно їх роздільного майна. Тому у договорі важливо визначити конкретне майно, до якого буде застосовуватися саме цей режим власності, а також чітко зафіксувати частки у праві на майно (наприклад, 1/4 та 3/4 ).
В умовах шлюбного договору може бути передбачено, що розмір часток кожного з подружжя буде визначатися залежно від певних обставин, а саме: розміру доходів, ступеня участі кожного з них у придбанні майна тощо.
Приклад – пункт 4 та 5 зразка Шлюбного Договору
Якщо ж при встановленні режиму спільної часткової власності чоловік та дружина не закріпили у договорі розмір частки кожного або не визначили принципи, за якими її можна обчислити, то братиметься до уваги внесок кожного зі співвласників у придбанні, (виготовленні, спорудженні) майна. При встановленні вказаного режиму до майнових відносин подружжя будуть застосовуватися норми цивільного законодавства про спільну часткову власність (статті 356-367 ЦК України).

Інші умови щодо правового режиму майна подружжя.

Крім того, згідно із ч. 5 ст. 97 СК України дружина і чоловік можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Зокрема, у шлюбному договорі можуть бути закріплені умови участі кожного з подружжя у доходах один одного, порядок витрат дружини і чоловіка, порядок погашення боргів тощо.
Приклад – пункт 7 зразка Шлюбного Договору
У шлюбному договорі сторони можуть встановити не тільки правовий режим майна, яке вони набудуть у майбутньому, але й визначити долю наявного у них майна. Так, відповідно до ч. 3 ст. 97 СК України сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.
Приклад – пункт 9 зразка Шлюбного Договору

Умови про порядок користування житлом чи будь-яким іншим майном подружжя.
Другу групу умов шлюбного договору складають ті, які визначають порядок користування житлом та будь-яким іншим майном, що знаходиться у спільній власності подружжя або у власності одного з них.
Згідно із ч. 1 ст. 97 СК України майно одного з подружжя, що належить йому на праві приватної власності, може передаватися у користування та володіння другого з подружжя, а у відповідності до ч. 4 цієї ж статті як спільне, так і роздільне майно подружжя за умовами шлюбного договору може передаватися їхнім дітям, а також іншим особам з метою забезпечення їх потреб. При цьому вказані особи не будуть набувати права власності на дане майно, а набудуть лише право користування ним. У користування сім’ї можуть передавати як рухомі, так і нерухомі речі.
Приклад – пункт 11 зразка Шлюбного Договору

Найбільш важливим є питання про можливість надання у користування житлового будинку (квартири), що належить на праві власності одному з подружжя, другому з подружжя, їх дітям та іншим членам сім’ї. Вказане питання отримало детальну регламентацію у ст. 98 СК України, відповідно до якої, якщо у зв’язку із укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить іншому, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. За своєю правовою природою право члена сім'ї власника житла на проживання в жилому приміщенні відноситься до групи прав користування чужим майном, тобто йдеться про сервітут, передбачений у ст. 405 ЦК України. У даному разі підставою виникнення сервітуту виступає саме шлюбний договір (ч. 1 ст. 402 ЦК України).
В шлюбному договорі сторони, як правило, встановлюють обсяг прав користування чужим майном. Зокрема, може бути закріплена умова, згідно з якою власником у користування для потреб членів сім'ї надається не весь житловий будинок або квартира, а лише певна їх частина. Також може бути обумовлено, що в будинку, крім подружжя та їх дітей, будуть проживати інші родичі – батьки подружжя, брати, сестри тощо.
Подружжя може включити у шлюбний договір також умови про зміну порядку користування майном або припинення такого права. При цьому найбільш актуальним є положення ч. 1 ст. 98 СК України про те, що в шлюбному договорі подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу.
Приклад – пункт 8 зразка Шлюбного Договору

Третю групу умов шлюбного договору складають умови про надання утримання (аліментів) подружжя (ст.99 СК України) та дітей (ч. 2 ст. 93 СК України). 
Згідно із ст. 99 СК України сторони можуть включити у свій шлюбний договір два види умов :
а) подружжя можуть домовитися про надання утримання (ч.1 ст. 99 СК України);
б) подружжя можуть встановити можливість припинення права на аліменти одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації (ч.3 ст. 99 СК України). 
Згідно із ч. 2 ст. 99 СК України у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Аліментні права та обов’язки подружжя як батьків.

Окремим видом умов у шлюбному договорі можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. У ч. 2 ст. 93 СК України не конкретизовані положення щодо утримання дітей. Однак, вважається, що подружжя може домовитися про порядок надання дитині утримання, форму такого утримання (грошову або натуральну), врегулювати питання виділення додаткових коштів на догляд за дитиною, розвиток її здібностей, відпочинку, поїздок за кордон тощо.
На практиці зустрічаються такі умови: чоловік зобов’язується оплатити отримання дітьми вищої освіти за вибором дитини у вищому навчальному закладі України за ціною навчання, що не перевищує середню ціну навчання у вищих навчальних закладах Україні. 
У випадку розірвання шлюбу чоловік несе такі обов’язки по утриманню дітей: 
-     щомісячна виплата аліментів у розмірі, еквівалентному 250 (двісті п’ятдесят) дол. США, на одну дитину до досягнення нею повноліття;
-     оплата медичних витрат на лікування спільних дітей на випадок хвороби та нещасного випадку.

Чоловік та дружина, а також наречені мають право включити до шлюбного договору й інші умови, якщо вони не суперечать СК України, іншим актам чинного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 

В СКУ передбачено ряд умов, які в шлюбний договір включатися не можуть. Деякі з цих умов прямо названі в законі, інші - можуть визначатися, виходячи з його загального змісту.
У СК України передбачені наступні умови, які не можуть включатися в шлюбний договір:
1) шлюбним договором не можуть регулюватися особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми (ч.3 ст.93 СК України);
2) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, який встановлений СК України (ч.4 ст.93 СК України);
3) шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч.4 ст.93 СК України);
4) за шлюбним договором не може передаватися у власність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч.5 ст. 93 СК України).