Курс “Договори в процесі розлучення”

Подружжя за взаємною згодою може вирішити питання про порядок виховання та утримання дитини одночасно з вирішенням питання про розірвання шлюбу. Чинний СК України вперше передбачає можливість укладення подружжям щодо цього спеціальних договорів.
З метою цивілізованого і більш швидкого та спрощеного порядку вирішення справи про розлучення дружина та чоловік, що мають неповнолітніх дітей, можуть на договірних засадах визначитися з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти; яку немайнову участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо; а також передбачити умови матеріального забезпечення життя дітей.

· ч. 1 ст. 109 СК України - договір про визначення умов проживання та виховання дитини (дітей).
Відповідно до ч. 1 ст. 109 СК України подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей (цей договір скорочено будемо іменувати договір про виховання дитини (дітей).

· ч.2 ст. 109 СК України - договір про утримання дитини (дітей).
Ч. 2 ст. 109 СК України містить наступне формулювання: «Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса».

На жаль, стаття 109 СК України не відзначається чіткістю, що створює певні проблеми при її тлумаченні. Не зовсім зрозуміло, про один або два різні договори в ній йдеться (договір про виховання та договір про утримання дитини), а також, чи є подача подружжям письмового договору про умови виховання дитини обов'язковою, чи це право сторін.
Згідно із п. 8 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р., а також на думку деяких науковців йдеться про два різні договори. Причому, договір, передбачений ч. 1 ст. 109 СК укладається за бажанням сторін і має просту письмову форму, а договір про сплату аліментів на дитину подається обов'язково і має бути нотаріально посвідченим.
Враховуючи буквальне тлумачення ч.ч. 1 та 2 ст. 109 СК України слід зазначити, що подружжя, що має спільних неповнолітніх дітей, у зв’язку із розлученням зобов’язані за взаємною згодою вирішити питання про те,
з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти;
яку немайнову участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо;
а також передбачити умови матеріального забезпечення життя дітей.
На нашу думку, закон надає подружжю право розірвати шлюб у спрощеному порядку за умови подання до суду в обов'язковому порядку разом із спільною заявою відповідного договору, покликаного захищати інтереси дітей. Домовленість у передбаченій законом формі про те, з ким з подружжя залишаться проживати діти і яку участь у забезпеченні майнових та немайнових умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, є необхідною умовою спрощеної процедури розлучення.
При цьому сторони можуть укласти два види договорів щодо визначення умов життя дітей після розлучення:
· договір про здійснення батьківських прав та обов’язків (ч. 1 ст. 109 СК України);
• договір про утримання дитини тим з батьків, хто проживає окремо (ч. 2 ст. 109 СК України).
Водночас, подружжя можуть укласти єдиний договір про виховання та утримання дитини, в якому поєднуються умови двох вказаних вище договорів.
3 практичної точки зору зручніше укласти один договір про визначення місця проживання, умов виховання та утримання дитини.
З урахуванням того, що в такому договорі будуть міститися умови про сплату аліментів на дитину, він підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відсутність нотаріального посвідчення за загальним правилом тягне недійсність договору (ст. 220 ЦК України).
У разі невиконання батьком (матір'ю) свого обов'язку за до­говором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби. Таким чином, сторонам не потрібно звертатися до суду. Захист їх прав здійснюється у безспірному порядку, шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису на борговому документі відповідно до ст. 18 ЦК України у порядку, передбаченому ЗУ “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 року № 3425-XI та постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, якою затверджено “Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів”.

Зазначений договір повинен містити такі істотні умови:
визначення місця проживання дитини,
участь у забезпеченні умов життя дитини тим з батьків, хто буде проживати окремо,
здійснення одним з батьків, хто буде проживати окремо, права на особисте виховання дитини,
участь одного з батьків в утриманні дитини.

У першу чергу подружжя вирішує для себе питання про те, з ким із батьків дитина залишиться проживати після розірвання шлюбу. При визначенні місця проживання дитини необхідно враховувати правила, закріплені в законі. Згідно із ст. 160 СК України батьки за спільною згодою визначають місце проживання дитини, яка не досягла десяти років. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають роздільно, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею особисто.
Зразок – п. 1.3 Договору.
Таким чином, включати в договір про виховання дитини після розірвання шлюбу умови щодо місця її проживання подружжя може далеко не завжди. Фактично, такі умови договору можуть стосуватися лише дітей, які не досягли на момент укладання договору десятилітнього віку. Якщо дитина перебуває у віці від 10 до 14 років, то батьки у договорі повинні вказати, що місце проживання дитини визначається за спільною згодою як батьків, так і самої дитини. І, нарешті, відносно дітей, старших 14 років, батьки можуть записати у договорі, що дитина відповідно до її вибору після розірвання шлюбу батьків буде проживати з матір'ю (батьком).
Зразок – п. 5.3-5.3.1-5.3.2 Договору.

Другу групу умов подружнього договору, що укладається при розлученні, становлять умови про порядок здійснення права на особисте виховання дитини (дітей) тим з батьків, хто буде проживати окремо від сім'ї.
Важливо відзначити, що розірвання шлюбу ніяк не впливає на долю особистих відносин між батьками та дітьми. Батьки мають рівні права відносно дитини за будь-яких умов. В ч. 2 ст. 141 СК України сказано, що розірвання шлюбу між батьками, їх проживання окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків відносно дитини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний та духовний розвиток. Батьки повинні знаходити час для спілкування з дитиною та її виховання навіть у тому разі, коли вони не проживають з дитиною однією сім'єю і не перебувають у шлюбі між собою.
Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з дитиною. У свою чергу, той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати другому з батьків спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини (ч. ч. 2, 3 ст. 157 СК України).
Виходячи з цих правил, подружжя може визначити порядок участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо, в договорі, що подається до суду в процесі розгляду справи про розірвання шлюбу. Сторони можуть встановити, що дитина буде проводити певний час, спілкуючись з другим із батьків (канікули, вихідні та святкові або певні будні дні), визначити порядок зустрічей з родичами матері/батька, який проживає окремо тощо.
Зразок – п. 2.1 та 2.2 Договору.

Окремо варто зупинитися на положеннях договору, що стосуються  участі у забезпеченні умов життя дитини (дітей) того з подружжя, хто буде проживати окремо. При конкретизації цих умов важко з впевненістю сказати, про забезпечення яких саме умов життя дитини йдеться в ч. 1 ст. 109 СК України. Варто зазначити, що ці умови не стосуються матеріального утримання (аліментування) дитини у прямому розумінні цього слова, оскільки вони визначаються в ч. 2 ст. 109 СК України. Не пов'язані вони і з вихованням дитини.
У цьому разі маються на увазі питання влаштування життя дитини, які можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані з матеріальним забезпеченням. Наприклад, сторони можуть визначити, що дитина в літній час буде проживати на березі моря в житловому будинку, що належить на праві приватної власності тому з батьків, хто проживає окремо. Сторони можуть передбачити, що мати (батько), котрий проживає окремо від дитини, зобов'язується відводити дитину за певним графіком для відвідування гуртків, секцій, до дитячого садочка чи лікаря. 
Зразок – п. 3.3.2 та 3.3.3  Договору.
Прикладом участі батьків дитини у забезпеченні матеріальних умов життя дитини є п. 4.8 та 4.9  Договору

Наступну групу умов договору, що укладається у процесі розлучення становлять умови про утримання дитини тим з батьків, який проживає окремо, передбачений ч. 2 ст. 109 СК України.
Правову природу та зміст цього договору визначити однозначно досить складно. В законі лише передбачено, що договір подружжя щодо розміру аліментів на дитину повинен бути нотаріально посвічений. Виходячи із тексту ч. 2 ст. 109 СК України можна зробити висновок, що договір має торкатися лише питання про розмір аліментів.
Втім, треба звернути увагу на те, що в законі існують і інші норми, які визначають договірні відносини батьків щодо сплати аліментів на дитину (ст. 189, ч. 2 ст. 93 СК України). Так, згідно із ч. 1 ст. 189 СК батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити не лише розмір, а й строки їх сплати. В СК України міститься норма, згідно з якою подружжя має право визначити свої майнові права та обов'язки як батьків у шлюбному договорі (ч. 2 ст. 93 СК України). Остання норма є найбільш широкою за змістом і дає можливість батькам встановити в договорі не лише розмір, а й порядок сплати аліментів на дітей. 
У цьому зв’язку необхідно констатувати, що в СК України прямо передбачено три види договорів щодо утримання дітей (ч. 2 ст. 109, ст. 189, ч. 2 ст. 93 СК України), які за своїм змістом певною мірою співпадають між собою. Тому, якщо в ч. 2 ст. 109 СК України сказано, що подружжя при розірванні шлюбу може укласти нотаріальний договір, в якому буде визначено розмір аліментів, це не означає, що сторони не можуть включити в такий договір і інші умови, пов'язані із сплатою аліментів, наприклад, умови щодо порядку, форми та строків їх сплати.
Зразок – п. 4.3 та 3.3.3  Договору.

Різниця між вказаними договорами може стосуватися не їх змісту, а конкретних умов, за яких договори укладаються. Так, якщо договір укладає подружжя, яке за спільною заявою хоче розірвати свій шлюб, то сторони керуються ч. 2 ст. 109 СК України. 
Зразок – п. 4.6   Договору
Якщо мова йде про батьків дитини, які ніколи не перебували у шлюбі, або, навпаки, перебувають у шлюбі і не бажають його розривати, то ці особи при укладенні договору повинні звертатися до ст. 189 СК України. Нарешті, подружжя або наречені можуть включити положення про сплату аліментів у шлюбний договір.