Відеокурс
“Договори про здійснення
батьківських прав ”

Частина 4 статті 157 СК України закріплює право батьків укласти відповідний поіменований договір - договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини або іншими словами договору батьків про виховання дітей.
З метою цивілізованого і більш швидкого та спрощеного порядку вирішення батьками питань спілкування з дитиною та здійснення батьківських прав і обовязків чинне сімейне законодавство України надає батькам широкі можливості у сфері договірного регулювання. Мається на увазі те, що батьки у договірному порядку можуть:
- домовитись про місце проживання дитини;
- визначити порядок реалізації права того з батьків, хто проживає окремо, на особисте спілкування з дитиною;
- а також розподілити обов’язки, зокрема, щодо супроводу дитини до школи чи дитсадка, для відвідування додаткових занять; організації дозвілля під час канікул, вихідних і святкових днів та інші.
Договір про здійснення батьківських прав та обовязків укладається у звязку з роздільним проживанянм сімї. При цьому не має значення причина роздільного проживання батьків: вони можуть проживати окремо у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за пристарілими батьками та у інших життєвих ситуаціях. Окреме проживання батьків може бути повязане із тимчасовим припиненням шлюбних стосунків (сепарація) або ж у зв'язку із розірвання шлюбу між ними.
Варто зазначити, що про договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини йдеться також у ч. 1 ст. 109 СК України. У звязку з цим треба враховувати, що договір про визначення місця проживання дитини та умов її виховання за ч.1 ст.109 СК України укладається між подружжям саме в контексті розірвання шлюбу, в той час як ст.157 СК України застосовується в усіх інших випадках
Суб'єктами розглядуваного договору у відповідності до чинного СК України є батьки дитини, причому незалежно від того, чи перебувають вони між собою в шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах на момент укладення договору, чи ні; незалежно від того, чи є вони батьками дитини за народженням («біологічними» батьками) чи вони набули статусу батьків за відповідними правовими підставами (наприклад, усиновлення). Єдина умова, яка при цьому передбачена СК України, – це укладення договору між батьками у зв'язку з їх роздільним проживанням.

У частині 4 ст. 157 СК України передбачено, що договір щодо здійснення батьківських прав укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Вимоги щодо нотаріального посвідчення були запроваджені Законом України від 21 травня 2009 року № 1397-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення захисту прав дітей», яким були внесені відповідні доповнення до ст.157 СК України.
У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України.
Прикладом може бути справа № 2-4190/10, яка розглядалась Соснівським районним судом міста Черкаси, недійсним було визнано договір, укладений між батьками дитини щодо здійснення батьківських прав та обов’язків. Позивач (батько дитини) у цій справі вимагав зобов’язати матір дитини виконувати умови договору у примусовому порядку. Втім, з огляду на те, що договір було укладено без дотримання передбаченої законом нотаріальної форми, суд його визнав недійсним і відповідно у задоволенні позову стосовно тих правових наслідків, які нібито випливали з умов цього договору, позивачу було відмовлено.

Предметом договору є дії батьків щодо здійснення ними своїх немайнових батьківських прав та обов'язків при роздільному проживанні сім'ї. Дуже важливо зазначити, що даним договором встановлюються не самі права та обов'язки матері та батька дитини, а порядок їх здійснення. Стаття 157 СК України визначає перелік прав, якими володіє той з батьків, хто проживає окремо від дитини, а також закріплює обов'язок іншого з батьків не перешкоджати у їх реалізації. Такими правами є право батьків на особисте спілкування з дитиною та право на участь у її вихованні.
Відповідно до чинного сімейного законодавста України зміст батьківських прав і обов'язків встановлено імперативними нормами. Обмеження або позбавлення батьківських прав можливе в строго визначених законом випадках і порядку. Тому договір про здійснення батьківських прав не може зменшувати їх обсягу, але покликаний врегулювати порядок їх реалізації.
Приклад – п. 1.1. Договору.

Як правило договір про порядок здійснення батьківських прав укладають батьки уже після того, як між ними вирішено питання про місце проживання дитини і виникає необхідність у подальшому здійсненні одним з них своїх батьківських прав в умовах, коли один із батьків позбавлений можливості повсякденного звичного контакту зі своєю дитиною. Проте на практиці не виключається можливість вирішення питання про місце проживання дитини у договорі про її виховання.
Приклад – п. 2.1 з Договору
У такому разі батьки у першу чергу вирішують для себе питання про те, з ким із них буде проживати дитина. При визначенні місця проживання дитини необхідно враховувати правила, закріплені в законі. Згідно із ст. 160 СК України батьки за спільною згодою визначають місце проживання дитини, яка не досягла десяти років. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають роздільно, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею особисто. 
Таким чином, включати в договір про виховання дитини умови щодо місця її проживання батьки можуть далеко не завжди. Фактично, такі умови договору можуть стосуватися лише дітей, які не досягли на момент укладання договору десятилітнього віку. Якщо дитина перебуває у віці від 10 до 14 років, то батьки у договорі повинні вказати, що місце проживання дитини визначається за спільною згодою як батьків, так і самої дитини. І, нарешті, відносно дітей, старших 14 років, батьки можуть записати у договорі, що дитина відповідно до її вибору після розірвання шлюбу батьків буде проживати з матір'ю (батьком). 
Приклад – п. 2.2 та 2.3 з Договору.
Крім того, батьки у договірному порядку можуть погодити між собою порядок тимчасового проживання дитини з тим з батьків, хто проживає окремо.
Приклад – п. 3.3 та 3.6 Договору.

Право на особисте виховання дитини дає можливість батькам визначити порядок реалізації права того з них, хто проживає окремо, на особисте спілкування з дитиною, в тому числі телефоном, визначати години та дні особистого спілкування з дитиною (у святкові та вихідні дні, у період літніх та зимових канікул), бачитися з нею, забирати її до себе на певний період часу. 
Визначаючи в договорі порядок реалізації права на спілкування з дитиною, доцільно передбачити: регулярність спілкування (раз на тиждень, два рази на місяць і т.д.); місце спілкування (будинок одного з батьків, дитячий садок, школа тощо); тривалість спілкування (наприклад, 2 години; цілий день; усі вихідні дні і т.д.). 
Умови про порядок реалізації права на спілкування з дитиною включають:
- регулярність спілкування; 
- місце спілкування; 
- тривалість спілкування.
З огляду на це в договорі батьки можуть передбачити періодичність зустрічей з дитиною (вона може визначатися днями, годинами, місяцями), тобто установити так звані батьківські дні. При цьому батьки повинні враховувати, що ці зустрічі мають сприяти або хоча б не суперечити нормальному розвитку дитини.
Приклад - п. 1.2 Договору.

Зміст договору про порядок здійснення батьківських прав складають не тільки права, а й обов'язки того з батьків, що проживає спільно з дитиною. Причому ці обов'язки можуть носити не тільки пасивний характер (не перешкоджати у здійсненні батьківських прав іншому з батьків), а й передбачати вчинення деяких активних дій, про які домовляться сторони. 
Наприклад, - привозити дитину до місця зустрічі, або забирати дитину після зустрічей з іншим з батьків, 

• визначити порядок оздоровлення та відпочинку дитини в лікувально-профілактичних та оздоровчих закладах на території України, а так само за кордоном; 
• розподілити обов’язки щодо супроводу дитини до школи/дитсадка, для відвідування спортивних занять (курсів вивчення англійської мови, танцювального гуртка тощо); організації дозвілля під час канікул, відпочинку, проведення вихідних та святкових днів тощо.

Приклад - п. 3.3 Договору.

У абзаці другому ч. 4 статті 157 СК України встановлено відповідальність за невиконання договору щодо здійснення батьківських прав. Формою такої відповідальності за вказаною нормою є відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Слід відзначити, що в СК України передбачено відповідальність за порушення договору тільки для того з батьків, з ким проживає дитина. В той же час договір може бути порушений також тим з батьків, хто проживає окремо. Останній також може ухилятися від виконання договору, наприклад ухилятися від участі у вихованні дитини чи від спілкування з нею. В цьому разі, на наш погляд, той з батьків, з ким проживає дитина, також має право вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди на загальних засадах, визначених сімейним та цивільним законодавством (із застосуванням до даних відносин ч. 2 ст. 18 СК України, а також глави 51 ЦК України).
Крім притягнення батьків до відповідальності у формі відшкодування майнової та матеріальної шкоди, можливі і інші правові наслідки у разі невиконання чи неналежного виконання умов договору про здійснення батьківських прав та обов’язків, наприклад, зміна чи розірвання договору або сплата неустойки у формі штрафу чи пені.

Прикладом може бути справа № 2-1547/07, яка розглядалась Енергодарським міським судом Запорізької області, у судовому засіданні було встановлено факт порушення відповідачкою (матір’ю дитини) умов договору стосовно забезпечення безперешкодного спілкування дитини з батьком. Свідчення органу опіки та піклування та допитаних свідків показали, що мати дитини дійсно перешкоджала батькові у спілкуванні з дитиною, нав’язувала дитині негативну думку про батька, іноді зовсім відмовляла колишньому чоловікові у зустрічах з дитиною. Внаслідок цього дитина взагалі перестала бачитись з батьком, лише зрідка розмовляла з ним по телефону, стала знервованою.
Також у судовому засіданні було встановлено, що договір про участь у вихованні дитини, укладений учасниками процесу, містить лише загальні положення і не конкретизує дні та години спілкування з сином, у зв’язку з чим є нечітким та потребує коригування.
Внаслідок цього, визнавши поведінку відповідачки, яка ухилялась від виконання умов договору, істотним порушенням умов договору у судовому порядку до договору були внесені зміни на підставі ст. 651 ЦК, яка визначає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором чи законом. А зустрічний позов відповідачки з вимогою розірвання вищезазначеного договору відхилено.