Договори подружжя стосовно їх спільного та роздільного майна.
Договір про поділ майна подружжя.
УДК 347.61
Михальнюк О. В. Договори подружжя стосовно їх спільного та роздільного майна
Анотація. У статті розглядаються проблеми договірного регулювання відносин подружжя щодо користування та розпорядження їх спільним і роздільним майном, поділ майна при розлученні та яке майно не підлягає поділу між подружжям, також розглядається питання чи ділиться подарована квартира при розлученні, поділ майна при розлученні якщо є діти. Досліджено правову природу та особливості договорів про поділ майна подружжя; про виділ майна (частки) зі спільного майна подружжя; про користування їх спільним та роздільним майном; про відчуження частки без її виділу.
Ключові слова: майнові договори подружжя, поділ майна подружжя, виділ майна (частки), користування подружнім майном, відчуження частки без її виділу.
Мыхальнюк О. В. Договора супругов относительно их общего и раздельного имущества
Аннотация. В статье рассматриваются проблемы договорного регулирования отношений супругов касательно пользования и распоряжения их общим и раздельным имуществом. Исследовано правовую природу и особенности договоров о разделе имущества; о выделении имущества (доли) из общего имущества супругов; о пользовании их общим и раздельным имуществом; об отчуждении части без ее выделения.
Ключевые слова: имущественные договора супругов, раздел имущества супругов, выделение имущества (части), пользование супружеским имуществом, отчуждение части без ее выделения.
Mykhalniuk O.V. Contract between spouses concerning their separate and community property
Нерідко у подружжя під час перебування у шлюбі виникає потреба здійснити певні юридичні дії щодо майна, що є у них в наявності (набуте до укладення шлюбу або під час шлюбу) та має певний правовий режим (відноситься до числа спільного або роздільного майна). Доволі часто у подружжя виникає потреба змінити правовий режим майна: визнати роздільне майно спільним, спільне - роздільним і т.д.; здійснити його поділ, виділити частку із спільного майна, визначити порядок користування тощо. Більшість із цих відносин можуть бути врегульовані на договірних засадах. З цією метою у чинному сімейному законодавстві України передбачено ряд майнових договорів подружжя.
Проте на практиці учасники сімейних правовідносин доволі часто не поінформовані про свої права укласти відповідний договір, що в кінцевому підсумку призводить до необхідності вирішувати спірні сімейні питання у суді. І, на жаль, не завжди вдається захистити порушені майнові та/або особисті немайнові права учасників судового процесу. До того ж аналіз наявної судової практики дає підстави зазначити, що основну категорію судових справ у сфері договірного регулювання майнових відносин подружжя складають спори щодо порушення порядку укладення сімейно-правових договорів, їх зміни та розірвання, а також визнання недійсними.
Така ситуація пов’язана в першу чергу із тим, що відповідні майнові договори подружжя здебільшого лише поіменовані в чинному СК України. Детальна законодавча регламентація відсутня, а наявних теоретичних досліджень, на жаль, недостатньо, щоб заповнити існуючий законодавчий вакуум. У єдиній кандидатській дисертації з аналізованої тематики Антошкіної В. К. “Договірне регулювання відносин подружжя” (Харків, 2006) розглянуті лише деякі аспекти відповідних майнових договорів подружжя в сімейному праві України, а за останні майже десять років з моменту її захисту відбулися значні зміни у правозастосуванні норм СК України на практиці.
Усе вищесказане зумовлює потребу системного підходу у дослідженні майнових договорів подружжя в сімейному праві України, їх класифікації, визначення правової природи та характерних ознак, суб’єктного складу, поняття та змісту.
Правовий режим спільності майна подружжя, закріплений у чинному СК України, передбачає певну координацію дій подружжя. Інструментом такої координації в сімейному праві України служать договори про визначення правового режиму подружнього майна. Усі майнові договори, включені в цю групу, можуть стосуватися його поділу (виділу частки), передачі від одного подружжя іншому або визначення порядку користування майном.
До поіменованих договорів подружжя щодо їх майна відносяться такі їх види:
- договір про поділ майна подружжя (ст. 69 СК України);
- договір про виділ майна (частки) одного з подружжя зі складу усього майна подружжя (ч. 2 ст. 69 СК України);
- договір про відчуження одним із подружжя на користь другого подружжя частки у праві спільної власності без виділу цієї частки (ч.2 ст.64 СК України);
- договір про визначення порядку користування майном (ст. 66 СК України).
Необхідно відзначити, що поняття «майно» у даний час визначено в законодавстві. Зокрема, відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Такий підхід поширюється і на сферу сімейного права, так як поняття майна є спільною цивільно-правовою категорією. Таким чином, майно подружжя представляє собою комплекс належних їм речей, а також їх майнових прав і обов'язків.
Характерним для цієї групи договорів є те, що їх предметом виступає майно, що є в наявності на момент укладення подружжям договору. Це майно вже має певний правовий режим (відноситься до числа спільного або роздільного). У зв'язку з цим метою договору подружжя є зміна такого режиму (визнання роздільного майна спільним, спільного роздільним і т.д.). Сюди ж включаються і договори про встановлення порядку користування майном подружжя. Ці угоди хоча і не змінюють правового режиму майна, проте спрямовані на встановлення певного порядку та особливостей його використання.
У зв’язку з наведеним практичне значення має класифікація договорів стосовно подружнього майна, відповідно до якої виокремлюються:
а) договори, спрямовані на встановлення та зміну правового режиму майна подружжя (про поділ майна, про виділ частки одного з подружжя зі складу усього майна, про відчуження одним із членів подружжя на користь іншого своєї частки у праві спільної сумісної власності без виділу цієї частки);
б) договори, що визначають порядок користування майном (спільним та/або роздільним).
У подружжя, що перебуває у шлюбі, нерідко виникає потреба виділити частину майна у власність чоловіка чи дружини або здійснити поділ усього подружнього майна (для ведення бізнесу, з метою передачі частини подружнього майна у заставу, іпотеку тощо). Вказані майнові маніпуляції можна здійснити як під час перебування чоловіка та дружини у шлюбі, так і після його припинення, уклавши при цьомудоговір про поділ спільного майна подружжя або договір про виділ частки майна одного з подружжя зі складу усього майна.
Серед договорів, які входять до цієї групи, основне місце займає договір про поділ майна подружжя, який найбільш поширений у договірній практиці подружжя в Україні. Найчастіше виникає питання про розподіл майна при розлученні.
Як слушно зазначає В.Ф. Маслов, поділспільного майна подружжя – це один із способів припинення права спільної сумісної власності подружжя на вимогу одного або обох з подружжя. Сутність поділу полягає у тому, що спільне майно розподіляється між подружжям, в результаті чого спільна власність припиняється і кожен з членів подружжя стає власником частки, яка виділяється [1, c. 28].
Нормативне визначення договору про поділ майна подружжя у законодавстві відсутнє. В юридичній літературі наводяться наступні визначення, які розкривають різні його аспекти. Т. О. Ариванюк визначає договір про поділ спільного майна подружжя як угоду (дії), спрямовану на припинення режиму спільності на майно, нажите громадянами, які перебувають або перебували у шлюбі [2, с. 117]. І. В. Жилінкова вказує, що поділ спільного майна є договором, спрямованим на припинення режиму спільності подружнього майна і встановлення права приватної власності кожного з подружжя стосовно визначених договором речей [3, с. 77]. К. О. Граве наголошує на тому, що за своєю суттю вказаний правочин буде спільним розпорядженням подружжям своїм спільним майном [4, с. 60].
Договір про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності, є двостороннім, консенсуальним та відплатним. Сторонами вказаного договору є чоловік та дружина, шлюб між якими зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, а також особи, шлюб між якими розірвано у встановленому законом порядку.
Договір про поділ спільного майна може бути укладено тільки після реєстрації шлюбу, оскільки поділу підлягає майно, яке вже стало спільною власністю подружжя. Цим договір про поділ спільного майна відрізняється від шлюбного договору, в якому встановлюється режим майна подружжя, що ними буде придбано у майбутньому. Характерною особливістю даного договору є те, що майбутнє майно подружжя, тобто те, яке відсутнє на момент укладання договору і буде належати подружжю лише у майбутньому, не може складати його предмет.
Сімейне законодавство не містить чітких приписів щодо форми укладення даного правочину. У ч. 2 ст. 69 СК України міститься застереження про те, що договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. Це дозволяє розглядати нотаріально посвідчений договір як правовстановлюючий документ, на підставі якого здійснюється реєстрація права власності на об’єкти нерухомості. Правила щодо нотаріального посвідчення вказаного договору містяться також у п.п. 4.4.-4.6 глави 5 розділу 2 наказу Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р. “Про порядок вчинення нотаріалних дій нотаріусами України”. Відсутність нотаріального посвідчення у цьому випадку тягне його недійсність.
У той же час СК України не містить спеціальних норм щодо форми договору, предметом якого не єжитловий будинок, квартира, інше нерухоме майно. Цілком логічним виглядає застосування у даному разі загальних правил щодо форми правочину, передбачених ст.ст. 205-208 ЦК України, виходячи з яких подружжя може скористатися як усною, так і письмовою формою. Безумовно, подружжя не позбавляється права здійснити нотаріальне посвідчення договору про поділ спільного майна, навіть якщо в його складі взагалі немає об’єктів нерухомості.
СК України також не визначає умов, які повинні міститися в даному договорі. У правовій літературі по-різному визначається зміст договору подружжя про поділ їх майна. Одні автори вважають, що подружжя може здійснити поділ на свій розсуд у повному обсязі [5, с. 33], інші - визнають за ними лише право на вибір способу поділу майна [6, с.98]. На думку К. О. Граве, якщо спільне майно подружжя ділиться за домовленістю між ними, то подружжя самостійно визначає: порядок поділу, розмір тієї частки у спільному майні, що отримає кожен з подружжя, конкретні речі, які одержить чоловік чи дружина, можливу грошову компенсацію, яку виплатить один з членів подружжя іншому за речі, котрі не можна поділити та які залишає за собою чоловік чи дружина [4, с. 60].
На думку О. В. Дзери, вказаний договір повинен включати дві групи умов: щодо часток або пропорцій, у яких здійснюється поділ, та предметний поділ речей, які входять до складу спільного майна [7, с. 56]. У той же час подружжя може обмежитися лише розподіленням між собою конкретних речей і не визначати розмір частки, але не навпаки. Це пояснюється тим, що наслідком такого поділу є виникнення права власності кожного з подружжя на індивідуально визначені речі [8, с. 426].
На наш погляд, договір про поділ подружнього майна повинен містити умови про: а) предметний перелік конкретних речей, інших об’єктів, що входять до складу спільного майна, що підлягає поділу; б) характеристику та вартість кожного об’єкта, що підлягає поділу; в) частки або пропорції, в яких здійснюється поділ майна подружжя; г) способи поділу майна.
Дуже важливим при укладенні договору є питання визначення переліку спільного майна, що підлягає поділу. Необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, що є на момент поділу, а також з'ясувати джерела придбання останнього. Зокрема, необхідно виділити з усієї маси майна те, яке набуте подружжям за час шлюбу. При цьому не підлягає включенню у поділ роздільне майно подружжя відповідно до СК України та майно, набуте виключно для задоволення потреб дітей (дитячі меблі, вклади, внесені на ім’я дитини).
Щодо характеристики кожного предмета, що входить в перелік спільного майна, варто враховувати вимоги чинного законодавства України. Зокрема, у тому випадку, якщо об'єктом договору є нерухоме майно, необхідно вказати дані, які дозволяють чітко визначити тип (призначення) об'єкта (житловий будинок, квартира, приміщення, об'єкт незавершеного будівництва тощо), його адресу та місцезнаходження. У договорі про поділ майна також має встановлюватися дійсна його вартість на момент поділу з урахуванням таких чинників як знос, втрата споживчих якостей, інфляція тощо.
На практиці також може виникнути питання про межі свободи у визначенні розміру часток у спільному майні подружжя та порядку проведення поділу. На наш погляд, у даній ситуації слід виходити з того, що чинне сімейне законодавство України не встановлює жодних вимог щодо здійснення добровільного поділу майна, адже подружжя таким чином реалізує свою свободу договору.
У ч. 1 ст. 70 СК України закріплено принцип, згідно з яким у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Таким чином, при укладенні договору про поділ спільного майна подружжя може відійти від цього принципу. У даному разі відступ від принципу рівності часток у договорі можливий як за обставин, що мають істотне значення як це передбачає ч. 2 ст. 70 СК України, зокрема, якщо один із членів подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, так і за будь-яких інших обставин, які сторони передбачили в договорі про поділ, у тому числі й безумовно.
У той же час, як слушно зазначає О. В. Дзера, в сімейному законодавстві України мають бути передбачені норми, які містили б гарантію одержання одним з членів подружжя певної мінімальної частки у майні, що набувається під час шлюбу [7, с. 57]. З цією метою, на наш погляд, ст. 70 СК України слід доповнити частиною четвертою наступного змісту: “У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за домовленістю (договором),чоловіку/дружині гарантується право на одержання мінімальної частки у майні, що набуто під час шлюбу. Передбачений договором про поділ майна розмір частки не може ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне положення”.
Крім того, варто зазначити, що у подружжя залишається право, закріплене у ч. 3 ст. 70 СК України, апелювати до суду про збільшення частки, передбаченої договором про поділ, у разі, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Подружжя має право встановити в договорі один з наступних способів поділу їх спільного майна. По-перше, сторони можуть поділити речі між собою з врахуванням їх вартості і частки кожного у спільному майні, визначеної законом чи договором. Даний спосіб поділу майна є найпростішим. По-друге, сторони управомочені передати майно у натурі одному з подружжя з покладанням на нього обов'язку компенсувати іншому його частку грошима. Такий спосіб поділу застосовується у випадку, коли у майнову масу включаються так звані неподільні речі. При цьому подружжя може у договорі точно вказати, в якому порядку і протягом якого часу будуть повернуті гроші. По-третє, подружжя вправі поділити майно у натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення. Даний спосіб поділу спільного майна стосується подільних речей, що при поділі не змінюють своїх корисних властивостей, а лише зменшуються у кількісному вираженні. Найчастіше поділ майна у натурі здійснюється щодо житлового будинку, який належить подружжю. По-четверте, подружжя має право продати майно і поділити між собою отриману суму. Чинним сімейним законодавством не передбачений такий спосіб поділу подружнього майна. Однак він не суперечить закону, тому може бути включений у договір.
Подружжя вправі за домовленістю застосувати і комбінований спосіб поділу майна: деякі речі можуть бути поділені між ними у натурі, інші - реалізовані з поділом отриманої суми, треті – передані одному із подружжя з визначенням грошової компенсації іншому члену подружжя тощо.
Об'єктом договору про поділ майна є набуте подружжям за час перебування в шлюбі майно, наявне на момент укладення договору. Характерною особливістю досліджуваного договору є те, що майбутнє майно подружжя, тобто те, яке відсутнє на момент укладання договору і буде належати подружжю лише у майбутньому, не може складати його предмет. Поруч з речами предметом даного договору можуть бути права вимоги та борги. Наприклад, у власність одного з подружжя може бути передана придбана в кредит квартира разом з покладенням на нього зобов'язання погашення решти боргу.
Необхідно відокремлюватидоговір про поділ майна подружжя,що знаходиться у їх спільній сумісній власності,віддоговору про виділ майна (частки) дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя(ч. 2 ст. 69 СК України).Принципова різниця між поділом і виділом полягає у тому, що у першому випадку право спільної власності припиняється щодо всього майна подружжя, а у другому - тільки стосовно певної речі або речей.
Особливість спільної сумісної власності подружжя полягає у тому, що у багатьох випадках їм належить право не на одну конкретну річ, а на їх сукупність. Отже, подружжя може не припиняти режиму спільності щодо всього належного їм майна, поділивши його, а здійснити виділ певної речі або частки (наприклад, будинку чи 1/2 будинку) і припинити лише стосовно неї режим спільності. Відповідно до вказаного договору виділене майно виокремлюється із загальної маси спільних речей і стає особистою приватною власністю одного з членів подружжя. Результатом поділу майна, що знаходиться у спільній власності, є припинення режиму спільності; у разі здійснення виділу право спільної власності припиняється тільки щодо окремо виділеного об’єкта.
В умовах сьогодення в теорії сімейного права України поширення набула думка про те, що якщо одному з подружжя виділена певна річ за вказаним договором, то у цьому разі відбувається зменшення його частки у праві спільної сумісної власності щодо майна, яке залишилося [9, с. 149]. Вказана позиція не знаходить свого підтвердження в положеннях чинного сімейного законодавства України та не відповідає практиці, що склалася при укладенні даного виду договору. Необхідно наголосити, що частка у спільній власності подружжя у разі укладення договору про виділ може бути зменшена тільки якщо це було прямо зазначено у самому договорі.
У цьому питанні слід підтримати позицію В. К. Антошкіної, відповідно до якої якщо відбувається виділмайна дружині/чоловікові зі складу усього майна подружжя і у договорі не зазначається, що при поділі частка цього подружжя буде зменшена і на скільки, то такий договір можна вважати безвідплатним і його укладення не впливатиме на визначення часток у праві власності подружжя на майно при подальшому поділі [10, с. 95]. С. Я. Фурса вказує, що можливий ще такий варіант вказаного договору, за яким певна річ стає приватною власністю одного з членів подружжя, який з власних грошей відшкодовує половину її вартості іншому. Автор вважає, що в цьому випадку має укладатися договір про виділення із спільної сумісної власності прав особистої власності на річ [11, с. 94].
Необхідно також додати, що на сьогодні існує практична необхідність в укладенні договорів про виділ частки у спільному майні подружжя. Наприклад, коли одному з подружжя виділяється ½ частки у праві власності на будинок, а все інше майно (квартира, автомобіль, земельна ділянка тощо) залишається у спільній власності.
Таким чином, результатом укладення договору про виділ майна (частки) дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя буде виділення певної речі (частки) зі всього майна подружжя, припинення стосовно неї режиму спільності. Про укладення відповідного договору буде йтися тоді, якщо така річ (частка) перейде у власність другого з подружжя безвідплатно. За умови ж зазначення у договорі положення про зменшення частки того з подружжя, до якого перейшли права на річ (частку), вказане застереження повинно бути враховано при поділі всього майна подружжя у майбутньому.
Нерідко в одного із членів подружжя виникає потреба розпорядитися на користь іншого (продати, подарувати, обміняти, передати за договором довічного утримання тощо) своєю часткою у спільній сумісній власності. На практиці правові процедури, пов’язані із виділенням частки одного із членів подружжя зі складу спільної сумісної власності виявляються доволі складними. У даному разі чинним сімейним законодавством України передбачено можливість укласти договір про відчуження одним із членів подружжя на користь іншого своєї частки у праві спільної сумісної власності без її виділу (ч. 2 ст. 64 СК України).
Вказаний договір може бути включений у групу подружніх договорів лише умовно. З правової точки зору в даному випадку можна говорити не про самостійний договір, а про механізм здійснення правочинів з майном подружжя. Частиною другою ст. 64 СК України закріплено два самостійні етапи дій подружжя. По-перше, чоловік та дружина визначають свої частки у праві власності на майно; по-друге, вони домовляються про спосіб відчуження частки одного з членів подружжя на користь іншого (чоловік може, наприклад, подарувати свою частку дружині або продати її).
У межах першої групи договорів (про встановлення та зміну правового режиму майна) подружжя має право укладати не тільки ті, які безпосередньо передбачені у СК України, а й непоіменовані договори. До таких може бути віднесено: договір про об’єднання майна подружжя, договір про передачу роздільного майна одного з членів подружжя у спільну часткову або спільну сумісну власність подружжя, договір про визначення часток у спільній сумісній власності подружжя тощо. Всі наведені договірні конструкції грунтуються на положеннях ч. 1 ст. 64 СК України.
Серед договорів, що визначають порядок користування майном, виокремлюються договори подружжя про користування їх спільним майном та договори подружжя про користування їх роздільним майном.
Необхідність укладення таких договорів обумовлена тим, що у складі спільного майна можуть перебувати і неподільні речі, потреба в яких є і в чоловіка, і в дружини. Зрозуміло, що в силу їх неподільності або відсутності бажання ділити речі (якщо вони є подільними), найоптимальнішим варіантом вирішення даного питання є укладення договору про порядок користування майном. Наприклад, подружжя може укласти договір про порядок користування спільним автомобілем, визначивши дні чи інший більш тривалий часовий проміжок, протягом якого кожен з них може користуватися цим об’єктом права спільної сумісної власності.
За договором про користування спільним майном подружжя може:
- визначити, яким чином використовуватиме спільне майно, а саме: встановити черговість користування річчю кожним з них; спільне користування річчю; надання її у користування одному з членів подружжя з виплатою грошової компенсації чи без такої; невикористання речі певний проміжок часу тощо;
- домовитися про порядок користування плодами та доходами, якщо річ, яка є предметом договору, плодоносить або дає приплід;
- вирішити питання про утримання майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності тощо.
Чинне сімейне законодавство жодним чином не врегульовує питання про форму даного договору, тому слід звертатися до загальних положень про форму правочину, визначених у ст. 205-209 Цивільного кодексу України.
Стосовно договорів подружжя про користування роздільним майном В. К. Антошкіна виокремлює два види таких договорів [10, с. 110]: а) про користування одним з членів подружжя майном іншого (договори орендного типу); б) про встановлення сервітутів. У першому випадку відносини подружжя регулюватимуться загальними нормами зобов’язального права, в другому – нормами речового права.
Здійснене дослідження договірного регулювання майнових відносин подружжя з приводу їх спільного та роздільного майна в сімейному праві України є підставою для формулювання наступних висновків:
1. На сучасному етапі в Україні варто констатувати кардинальні зміни у підходах до регулювання майнових відносин подружжя за рахунок розширення сфери диспозитивного регулювання. Чинний СК України передбачає можливість укладення наступних видів майнових договорів подружжя: договору про відчуження одним із членів подружжя на користь іншого частки у праві спільної власності без виділу цієї частки (ч.2 ст.64 СК України); договору про визначення порядку користування майном (ст. 66 СК України); договору про поділ майна подружжя (ст. 69 СК України); договору про виділ майна (частки) одного з членів подружжя зі складу усього майна подружжя (ч. 2 ст. 69 СК України).
Характерним для цієї групи договорів є те, що їх предметом виступає майно, що є в наявності на момент укладення подружжям відповідного договору. Це майно вже має певний правовий режим (відноситься до числа спільного або роздільного).
2. Практичне значення має класифікація договорів стосовно подружнього майна, відповідно до якої виокремлюються:
а) договори, спрямовані на встановлення та зміну правового режиму майна подружжя;
б) договори, що визначають порядок користування майном (спільним та роздільним).
3. Найбільшого поширення у договірній практиці подружжя в Україні на сьогодні набув договір про поділ майна подружжя, що є об’єктом права спільної сумісної власності. Вказаний договір є двостороннім, консенсуальним та відплатним та дозволяє здійснити розділ майна при розлученні та поділ майна після розлучення.
4. Договір про поділ спільного майна може бути укладено тільки після реєстрації шлюбу, оскільки поділу підлягає майно, яке вже стало спільною власністю подружжя. Цим договір про поділ спільного майна відрізняється від шлюбного договору, в якому встановлюється режим майна подружжя, що ними буде придбано у майбутньому.
5. СК України не визначає умов, які повинні міститися у договорі про поділ майна подружжя. На підставі проведеного дослідження можна запропонувати наступний перелік умов даного договору, а саме: а) предметний перелік конкретних речей, інших об’єктів, що входять до складу спільного майна, що підлягає поділу; б) характеристика та вартість кожнього об’єкта, що підлягає поділу; в) визначення часток або пропорцій, в яких здійснюється поділ майна подружжя; г) способи поділу майна.
6. При укладенні договору про поділ спільного майна подружжя вправі відійти від принципу рівності часток, закріпленого ч. 1 ст.70 СК України. При цьому в сімейному законодавстві України мають бути передбачені норми, які містили б гарантію одержання одним з членів подружжя певної мінімальної частки у майні, що набувається під час шлюбу.
7. Необхідно відокремлюватидоговір про поділ майна подружжя,що знаходиться в їх спільній сумісній власності,віддоговору про виділ майна (частки) дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя(ч.2 ст. 69 СК України), а також договору про відчуження одним із членів подружжя на користь іншого своєї частки у праві спільної сумісної власності без її виділу (ч. 2 ст. 64 СК України).
8. Подальші дослідження в галузі договірного регулювання відносин подружжя щодо їх спільного та роздільного майна мають бути спрямовані на всебічне та комплексне вивчення кожного окремо взятого виду договору в сімейному праві України, визначення їх правової природи та характерних ознак, поняття та змісту, суб’єктного складу, особливостей виконання та застосуання відповідальності, а також підстав та порядку припинення.
Література
1. Маслов В. Ф. Имущественные отношения в семье / В. Ф. Маслов. - Харьков, 1974.- 184 с.
2. Ариванюк Т. О. Правове регулювання відносин власності між подружжям: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Т. О. Ариванюк. - К., 2002. – 190 с.
3. Жилинкова И. В. Брачный договор / И. В. Жилинкова. – Х., 2005. – 174 с.
4. Граве К. А. Имущественные отношения супругов / К. А. Граве. - М., 1960. – 117 с.
5. Поссе Е. А., Фадеева Т. А. Проблемы семейного права. - Л., 1976. – 115 с.
6. Советское семейное право / под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. - К., 1982. - 221 с.
7. Дзера О. В. Деякі проблеми врегулювання відносин власності подружжя в новому СК України / О. В. Дзера // Юридична Україна.- 2003. - № 1. – С. 54-57.
8. Гражданское право: учебн.: в 3 т. / под ред. А. П. Cергеева, Ю. К. Толстого. – Т. 3. - М., 2005. – 784 с.
9. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар. – К., 2003. – 432 с.
10. Антошкіна В. К. Договірне регулювання відносин подружжя / В. К. Антошкіна. - дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Х., 2006. – 208 с.
11. Фурса С. Я., Драгневич Л. Ю., Фурса Є. І. Настільна книга нотаріуса: Сімейні відносини в нотаріальному процесі. – К., 2003. – 352 с.
Публікація:
Михальнюк О.В. Договори подружжя стосовно їх спільного та роздільного майна// Юридичний науковий електронний журнал. – 2015. – № 3. - С. 66-70 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lsej.org.ua/3_2015/19.pdf.